Читать ««Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 18

«Хапуга проклятий! — мало не прохопилося в Галицького, та опанував себе й зиркнув на своє новоспечене начальство приязніше. — Юний друже, — подумав розчулено, — ми підгодовуватимемо тебе. Ти будеш вдячний, а нам… Нам робити своє…»

— І справді, Димо, — повеселішав, — що нам ділити? Зайвих двадцять карбованців на місяць? Якось і без них обійдуся. Вони тобі потрібніші. В тебе діло ще молоде, а нам, старим…

— Старий чорт! — ляснув його Сірошапка по плечу. — Три роки різниці, а вже в монахи записуєшся?.. — Він ще щось говорив, а Галицький прикидав подумки: попервах не слід балувати цього жовторотого — сотень п'ять на місяць, крім зарплати, йому цілком досить. Аби тільки не заважав… Може, й добре, що начальником цеху поставили оце сліпе котеня. Завжди можна звалити на нього провину, а воно ще й раде буде: п'ятсот шайбочок з неба впало…

Раптом щось важливе дійшло до свідомості Галицького, і він насторожився.

— Що ви сказали? — перепитав.

— Як справи з угодами на збут нашої продукції? Бо вже травень, і якщо проґавити це діло…

У Галицького нараз кольнуло під грудьми. Угоди на постачання — святая святих його і Григорія Котляра — помічника майстра. Вони не дозволять, щоб цей вискочка сунув туди свого носа.

Відповів удавано байдуже:

— Прусь був добрий хазяїн і вчасно дбав про збут продукції. Ці операції він доручав мені і Котляру, — збрехав. Про те, що Прусь брав майже половину угод на себе, вирішив промовчати. — У нас є певний досвід і зв'язки. Цех працюватиме на повну потужність. План виконаємо й прогресивку одержимо, — запевнив.

— Добре, з'ясуємо… — Сірошапка повернувся на своє місце. Висунув і засунув шухляду стола, переклав якісь папірці. Мовив, наче йшлось про дрібницю:

— У крайньому разі я можу домовитись з одним з південних комбінатів про поставку п'ятисот чи шестисот тонн яблучного пюре…

Галицький аж хитнувся назад.

— Скільки? — перепитав.

— Тонн п’ятсот, а може, й більше… — Сірошапка вдав, що розглядає щось у шухляді. Він і так, не дивлячись на Галицького, знав, якого удару завдав йому зараз. «Я тебе, негідника, наскрізь бачу, — торжествував. — А ти думав мене голими руками взяти? Цікаво, якої тепер заспіваєш?»

Та Галицький, як виявилося, був гідний партнер.

— Тоді доведеться попрацювати… — мовив роздумливо. І додав з ентузіазмом — Зате план перевиконаємо. Можливо, перехідний прапор одержимо!

— Перше місце в області здобудемо! — підтримав його Сірошапка. — Ми ще гримітимемо з вами!

«Щоб не загриміли… — подумав Галицький. — Але ж п'ятсот тонн! З кожного кілограма… Та ще й скільки піде без нарядів… Цікаво, цей Сірошапка знає, скільки можна покласти в кишеню?»

Проте Сірошапка дивився на нього простодушно, і Галицький підвівся. Треба було порадитися з Котляром. У Гриші світла голова, як Гриша скаже, так і слід робити — має, зараза, нюх справжнього гончака, бачить на десять сажнів углиб. Григорій Котляр — титан комерції. Його ще ніхто не обводив круг пальця.